Іван Марчук

Про художника

Іван Марчук

Народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалер ордена Свободи, володар відзнаки Президента України «Національна легенда України». У 2007 – включений до британського рейтингу газети The Daily Telegraph «Сто геніїв сучасності».

Життєпис

Народився 12 травня 1936 року у селі Москалівка Тернопільської області України (в той час Волинське воєводство Польської республіки). Зростав у незаможній селянській родині. Батько Івана Марчука був відомим на всю округу ткачем. Крім Івана у сім’ї було ще троє сестер. Малювати почав ще в дитинстві.

“Мало яку картину я писав головою, розумом. Вони мені нібито являються. Немов розмотуєш клубочок видінь,і поступово вимальовується картина”

Попри брак художніх матеріалів, йому вдавалося створювати мистецтво природним пігментом квітів, травинок, фруктів. Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався з 1951 по 1956 рік. Іван Марчук описав цей період як трансформаційний, віддаючи шану прогресивним вчителям, які надихнули його досліджувати поза ідеологічно безпечним простором соціалістичного реалізму. У 1959 році він приєднався до підпільної групи під керівництвом одного з його вчителів, який знайомив її членів із несанкціонованим мистецтвом, історією, музикою, літературою та релігією. Після служби в Радянській армії Іван Марчук продовжив навчання на кафедрі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив у 1965 р.. Щоб заробити, працював також в організації, яка виготовляла афіші та плакати для заводів, клубів і театрів. Згодом переїхав до Києва. З 1965 по 1968 рік працював художником в Інституті надтвердих матеріалів Національної Академії Наук України.

1968 по 1984 рік на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва робив ілюстрації до радянських видань. У цей час художник, експериментуючи і шукаючи власний творчий метод і шляху у мистецтві, почав створювати полістилістичний і політематичний цикл робіт «Голос моєї душі», наскрізний у його творчості, що варіюватиме новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху.

Саме в цей період його життя КДБ почав переслідувати його за нонконформістські нахили, досягнувши піку своєї репресивної діяльності в 1970-х роках. У радянської влади викликали особливе занепокоєння темні кольори, використані Марчуком, які, на їхню думку, не відповідали характерним яскравим зображенням соціалістичного реалізму. Крім звинувачень у відступах від соціалістичного реалізму, КДБ підозрювало Марчука в українських націоналістичних симпатіях, бо походив зі Львова, розмовляв українською, зображував українських діячів. Через відмову Союзу художників СРСР прийняти його до своїх лав, він не міг брати участь у виставках і продавати свої роботи. Лише 1980 року відбулася перша виставка Марчука в Києві. Після звільнення з Комбінату монументально-декоративного мистецтва, почався довгий період еміграції художника. Він емігрував до Австралії у 1988 році, згодом жив рік у Канаді, та потім у США з 1990 по 2001 рік, продовжуючи створювати картини.

Після терактів 11 вересня 2001 року у США остаточно повернувся в Україну, де проживав до 2022 року. Через повномасштабну війну, розпочату Російською Федерацією в Україні, художник знову виїхав за межі України і на сьогодні проживає у столиці Австрії – Відні. Він продовжує активно малювати, створюючи нові та доповнюючи існуючі цикли. Друзі Івана Марчука та місцева українська громада у Відні підтримують художника, створюючи можливості виставляти його роботи для насолоди людей, що завжди було найбільшим прагненням художника. Виставку « Свою Україну любіть » продовжили «Відомий невідомий» у Національному музеї Київської картинної галереї в Києві у 2023 році, а у 2024 році відбулася виставка «Космічна містерія життя» в Київському музеї. Ці виставки проходили під патронатом Президента України та Міністерства культури. Його найбільша на сьогоднішній день виставка відбулася у лютому 2024 року у Відні та включала близько 250 художніх творів. Паралельно з нею, з січня по березень 2024 року, експонувалася серія робіт «Віденські рапсодії», створених у Відні, яка відображає глибокий зв’язок з культурою цього міста.З грудня 2024 року до кінця березня 2025 року у Національному морському музеї в Гданську пройшла ретроспективна виставка, що включала близько сорока картин художника з п’ятнадцяти різних циклів. У лютому 2025 року приблизно 60 його картин було представлено на персональній виставці у Ватикані. З нагоди цієї події Папа Франциск прийняв Івана Марчука на приватній аудієнції.

На початку 2025 року у Відні було створено благодійний фонд Івана Марчука. Його метою є збереження масштабної творчої спадщини митця та забезпечення її доступності для громадськості через виставкову діяльність.

Творчість

Діапазон напрямків образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи і екстрапольованих на полотно, феноменально широкий - від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості і впливає на підсвідомість.

Художник винайшов авторську техніку передачі зображення – пльонтанізм (від діалектизму «пльонтати» – плести, заплітати, переплітати). Особливість цієї творчої манери полягає в нанесенні фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетенні під різними кутами, чим досягається ефект об’ємності й світіння. Техніка письма Івана Марчука, балансуючи на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Вперше застосував у пейзажі у 1972 році. Згодом термін пльонтанізм набув значення авторського творчого методу – оригінальної системи світосприймання і його передачі на полотні, для якого характерні деформація образів, асиметрія ритмічних скорочень у кольорі й мазках.

Іван Марчук систематизував свою творчість в п’ятнадцять циклів «Голос моєї душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Шевченкіана», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Натюрморт», «Нові експресії», «Біла Планета І», «Біла Планета ІІ», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність», «Біле і Чорне. Діалог», «Cліпий цикл», «Віденські Рапсодії».

За понад як 60 років творчої діяльності художником проведено близько 200 монографічних та колективних виставок на 5 континентах світу, «виткано» сотні тисяч кольорових і монохромних кілометрів незбагненного пльонтанізму втілених у тисячах полотен-шедеврів, що є виявом надможливостей людини в мистецтві, у творчості

Філософські теми його картин передають драматичну напругу, що переживає людство, і співзвучні викликам новітньої доби. Митець художніми засобами вибудував власне бачення світогляду, закорінене на високій естетиці і спрямоване на перспективу, запропонував власне бачення глибоких філософських тем людського буття. Його твори виконують потужну роль культурної дипломатії, формуючи позитивний образ України на світовій арені.

Окремі відзнаки та нагороди

1997 – присвоєно Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Жовтень 2007 – включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» за версією британської газети «The Daily Telegraph».

Червень 2016 – нагороджений орденом Свободи в Україні.

Серпень 2021 – відзначений нагородою Президента України «Національна легенда України»